Ілюзія зростання: що відбувається із зарплатами в українському ГМК
Новини ФПУ
21 серпня 2026 р.
- Зарплати в гірничо-металургійній промисловості (ГМК) зростають номінально, але інфляція та воєнні ризики знижують купівельну спроможність працівників.
Людський капітал у вітчизняному гірничо-металургійному комплексі вичерпується.
Як втримати працівників?
Зарплати українців неухильно зростають. За даними Держстату, у довоєнному січні 2022 року середня заробітна плата в країні дорівнювала 14847 грн, а в червні 2026-го – сягнула 32783 грн. Тільки от люди при цьому так само неухильно біднішають. На жаль, красива статистика, – лише ширма, яка приховує глибоку кризу.
Щоб побачити справжній стан речей, усередненим даним потрібна поправка на реальність. Офіційний показник споживчої інфляції з початку року вже перевищив 5,7%.
«Фактичний» прожитковий мінімум (в лапках, тому що ця цифра теж далека від фактів – її сформовано на основі застарілих наборів товарів та послуг, без урахування витрат на оренду або іпотеку житла, утримання дітей, зв’язок та інтернет, платну медицину тощо), для працездатної особи збільшився до 12281 грн. А якщо переводити гривні в долари чи євро, приводів для оптимізму не лишається взагалі. Не дарма ж останнім часом з публічного поля зовсім зникли порівняння з показниками країн ЄС, куди інтегрується Україна.
У гірничо-металургійному комплексі ситуація особливо складна. Наразі галузь переживає, напевно, найгірші часи за всю історію її існування. Вона отримує удар за ударом: втрата понад 30% потужностей, руйнування інфраструктури, гострі логістичні та енергетичні проблеми, запуск механізму СВАМ, введення нових експортних квот ЄС... Поки одні підприємства ще умовно «тримаються на поверхні», інші вже «накрило хвилею». Межа дуже тонка, а ризики – повсякчасні, що доводять останні атаки росії по підприємствах міст Запоріжжя, Кривого Рогу, Дніпра.
Звісно, це впливає на картину щодо заробітної плати. Її показники – нерівномірні, і поляризація поглиблюється. Так, у гірничодобувному секторі стабільні зарплати зберігаються на «Кривбасвибухпромі» (в середньому 37279 грн), Північному ГЗК (32925 грн) та Південному ГЗК (30881 грн).
Водночас у галузі з'явилися критичні зони. Насамперед, це підприємства, зупинені з початку повномасштабної війни: Марганецький ГЗК (11139 грн) та Покровський ГЗК (13072 грн). Трохи краща, але теж тривожна ситуація в АТ «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» (Вільногірський ГМК – 19828 грн та Іршанський ГЗК – 20246 грн). Велике занепокоєння викликають проблеми, що перешкоджають роботі Інгулецького ГЗК (з літа 2024 року в простої), «Кривбасзалізрудкому» (борги із заробітної плати на 01.08.2026 вже сягнули 352,6 млн грн), Полтавського ГЗК (також оголосив про призупинення виробництва).
Зрозуміти масштаби втрат дозволяє порівняння поточних доходів металургів і гірників з тим же січнем 2022 року через призму купівельної спроможності. Наприклад, на «Кривбасвибухпромі» зарплата раніше перевищувала фактичний прожитковий мінімум у 4,3 рази, тепер – лише в 3,04 рази. На «Запоріжсталі» цей показник впав з 4,2 до 2,76, на «АрселорМіттал Кривий Ріг» – з 4 до 2,42. На Марганецькому ГЗК співвідношення знизилося з 2,6 до 0,91, тобто люди там фактично працюють за гроші, на які неможливо купити базовий набір продуктів. І навіть нещодавнє підвищення окладів на підприємствах Групи МЕТІНВЕСТ на 10% є лише спробою хоча б частково наздогнати наявне відставання.
Можна констатувати: нинішній рівень заробітної плати не забезпечує працівникам українського ГМК гідного життя, і, крім того, – не компенсує їм перманентну наявність безпекових загроз.
Так історично склалося, що підприємства галузі здебільшого розташовувалися на сході країни, і тепер металурги і гірники переважно мешкають у прифронтових або наближених до таких регіонах. Люди працюють під час нескінченних повітряних тривог, в умовах регулярних прильотів та обстрілів.
Для подібних випадків ще у 2023 році Постановою Уряду №928 була передбачена виплата надбавки за роботу в зонах можливих бойових дій (до 50%) та активних бойових дій (до 200%). Проте дію цього важливого документу поширили лише на працівників бюджетної та комунальної сфери. Для приватного бізнесу його норми залишилися рекомендаційними. І, хоч окремі приклади таких добровільних «безпекових премій» на деяких підприємствах є, проте загального поширення в нашій галузі вони не набули.
Роботодавці продовжують платити за стандартними ставками, не здійснюють жодних додаткових виплат, прямо не пов’язаних із виробничими результатами. Це дозволяє їм зекономити в короткочасній перспективі. Але, людський капітал – вичерпний ресурс. Досвідчені, висококваліфіковані фахівці, які зараз звільняються з підприємств через неможливість прогодувати родини, змінюють сферу, їдуть в інші регіони або за кордон – вони більше сюди не повернуться. Важка промисловість тримається на професіоналах, яких треба вчити роками.
Жодні плани з підвищення заробітних плат у 2027 році чи ще колись потім не спрацюють, якщо зараз знецінити роботу людей на прифронтових територіях. Встановлення надбавки до заробітної плати за «ризик для життя» відповідно до Постанови КМУ №928 або в інший спосіб може стати визнанням реальної вартості їхньої щоденної праці, компенсацією за ризик та важливим інструментом збереження трудових колективів.