Архив "Публикации СМИ" - стр. 2 - Запорожский обком ПМГУ

- Зарплатний грабіж і ціновий геноцид;

- Руйнацію системи охорони праці і банкрутство соцстраху;

- Тотальне обрізання трудових і профспілкових прав.

• Будинок профспілок спалений, а ми досі не домоглись відшкодування збитків з винних.

• В минулому році всіх членів Ради бандити взяли у заручники, труїли газом, але ми досі не домоглись покарання винних.

• Яценюк під стенограму планував знищити ФПУ, а ми досі не домоглись, принаймні ,вибачень чи спростувань.

2 октября 2015 г.

Разработан законопроект о коллективных договорах и соглашениях

Минсоцполитики передало на согласование в профсоюзы законопроект "О коллективных договорах и коллективных соглашениях".

Как сказано в Пояснительной записке к законопроекту, он учитывает:

1) рекомендации экспертов Международной организации труда (ограничен срок действия коллективных договоров и соглашений, срок переговоров, предоставлена возможность приостановления действия коллективных договоров и соглашений, обеспечено право физических лиц, использующих наемный труд, заключать коллективный договор);

2) нормы Рекомендации о коллективных договорах № 91 Международной организации труда;

3) нормы Директивы Рады 91/533/ЄЕС (установлена обязанность работодателя информировать работников о коллективном договоре и коллективном соглашении, что на него распространяются, внесение изменений и дополнений в указанный коллективный договор, соглашение), а также нормы Директивы Рады 2001/23/ЄС (установлен срок действия условий коллективного договора в случае реорганизации, смены собственника юридического лица (обособленного структурного подразделения юридического лица), прекращения деятельности первичной профсоюзной организации).

Кроме того, законопроектом вводится:

1) новый вид коллективных соглашений — подотраслевые, в переговорах по заключению которых могут принимать участие нерепрезентативные всеукраинские объединения организаций работодателей, хозяйственные объединения и общественные организации (их объединения), представляющие интересы работодателей определенного вида или нескольких видов экономической деятельности;

2) новая форма осуществления социального диалога — заключение социальных пактов, содержащих договоренности сторон, в том числе на национальном и территориальном уровнях социального диалога.

Проект Закона Украины от Минсоцполитики

Пояснительная записка к Закону Украины о коллективных договорах

Сравнительная таблица к Закону Украины о коллективных договорах

2 октября 2015 г.

Суд признал незаконным "нищенский" прожиточный минимум и обязал Кабмин пересмотреть его

Нынешний прожиточный минимум - 1 218 грн в месяц или 7 грн в час - является "унизительным" для граждан Украины. Правозащитники настаивают на 7 тыс. грн в месяц.

Окружной административный суд Киева 17 сентября обязал Кабмин пересмотреть размер прожиточного минимума и установить его на таком уровне, который будет соответствовать требованиям ст.48 Конституции Украины и закону "О прожиточном минимуме".

Об этом ZN.UA сообщил Станислав Батрин – правозащитник, руководитель проекта "Открытый Суд", выступивший инициатором иска к Кабинету министров о незаконности действий правительства.

Как поясняет Батрин решение суда, оно означает, что правительство Арсения Яценюка, как и правительство Николая Азарова, "действовали незаконно, определяя прожиточный минимум на 2015 год на уровне 1 218 грн".

"Это несправедливо, это незаконно и это унизительно для нас как для граждан мириться с тем, что правительство вместо реформ убеждает нас жить в "розовых очках" и оценивать свою жизнь в +1 218 грн в месяц или 7 грн в час", - подчеркивает Батрин.
"Все предыдущие решения правительства можно считать популизмом", - добавляет он.

В ходе слушания дела было установлено, что правительство не может предоставить доказательства того, что размер прожиточного минимума был определен на основании научно-общественной экспертизы (как это требуется в ст.4 закона "О прожиточном минимуме").

Также Кабмин попытался переложить ответственность с себя как коллегиального органа на отдельные министерства. Позиция представителя КМУ сводилась к тому, что правительство не может отвечать за бездействие министерств. "Эта позиция оказалась слабой, поскольку закон четко возлагает именно на правительство обязанность установления размера прожиточного минимума, а также предоставляет полномочия к осуществлению руководством над всеми министерствами", - поясняет Батрин.

Иск против Кабмина о размере прожиточного минимума был подан в апреле 2015 года.

Полный текст решения будет обнародован в течение пяти дней.

На сегодня уровень прожиточного минимума составляет 1218 грн в месяц для трудоспособного человека и 949 грн - для нетрудоспособного, пенсионера. Инициаторы судебного иска к Кабмину ставят целью обосновать и зафиксировать прожиточный минимум на уровне не менее 7 000 грн.

Накануне Верховная Рада проголосовала за повышение соцстандартов с 1 сентября, в рамках которого прожиточный минимум будет повышен до 1330 грн (ранее планировалось, что такой уровень будет установлен с 1 января 2016 года).

Ранее сообщалось, что суд обязал Кабмин пересмотреть "потребительскую корзину" впервые за 15 лет. В правительстве признали, что с 2000 года "проводили работу" по пересмотру "потребительской корзины", однако никаких решений никто не принимал.

17 сентября 2015 г.

Неприятная правда: экономика Украины ничем существенно не отличается от экономики России

Курс рубля меняется синхронно с изменением цены на нефть

ВВП Украины зависит от  цены на сырье и металл

У Украины схожая ситуация, но с поправкой на товар. Украина знаменита благодаря металлу и зерну — именно цены на эти товары влияют на ВВП Украины.  

И именно эти товары — лидеры в структуре украинского экспорта. Хотя зависимость и не такая сильная, как у России.

Поэтому Украина, как и Россия, находится в опасной ситуации, ведь цены сырьевых товаров подвержены значительным колебаниям, особенно в сельском хозяйстве — на них влияет урожай в других странах, климат, болезни растений ... И как раз в сентябре этого года цены на продовольствие в мире снизились до рекордного с 2008 года уровня.

Цены на металл тоже продолжают снижаться. Очень неприятная ситуация для Украины.

Чтобы исправить положение, необходимо привлекать инвестиции в промышленность, развивать прикладную науку и IT, которые являются основой технологического успеха.

11 августа 2015 г.

Недельный рацион семьи в разных странах мира (21 фото)

Американский фотограф Питер Менцель в течении полутора лет объездил 46 стран мира и попросил у местных семей предоставить недельный рацион и его стоимость. Менцель выбирал среднестатистические семьи — по доходу, количеству детей и образу жизни.
Смотрим на его проект «Голодная планета»:

1. Немецкая семья Меландер из городка Бертихайд. Стоимость продуктов питания на неделю для 4 человек составила 375,39 евро (500 долларов и 7 центов). Любимая еда этой семьи: жареная картошка с луком, беконом и селёдкой, жареная лапша с яйцами и сыром, пицца, ванильный пудинг. На фотографии видно, что в рационе преобладают мясо, хлеб, овощи, огромное количество алкогольных и безалкогольных магазинных напитков.

2. Семья Куттен-Кассес из городка Эрпельданг, Люксембург. Стоимость продуктов на неделю для 4-х человек составила 347,64 евро (465 долларов и 84 цента). Любимая еда семьи: пицца с креветками, курица в винном соусе и турецкий кебаб. На фотографии видно, что преобладают хлеб, пицца, алкоголь, фрукты:

3. Семья Лемон из городка Монтре, Франция. Стоимость продуктов на неделю для 4-х человек составила 315,17 евро (419 долларов и 95 центов ). Любимая еда этой семьи: макароны карбонара, абрикосовые пироги, тайская кухня. На фотографии видно, что преобладают фабричные продукты и немного фруктов:

4. Семья Браун из городка Ривьер-Вью, Австралия. Стоимость продуктов питания на неделю для 7 человек составила 481,14 австралийских доллара (376 долларов и 45 центов). Любимая еда этой семьи: австралийские персики, пирог, йогурт. На фотографии преобладают огромное количество мяса, магазинные напитки и рафинированные продукты, фрукты:

5. Семья Мелансон из городка Икалуит, Канада (арктическая территория). Стоимость продуктов на неделю для 5 человек составила 345 долларов. Любимая еда семьи: мясо нарвала и белого медведя, пицца с сыром, арбузы. На фотографии видно, что преобладают мясо, рыба, овощи, фабричные продукты:

6. Семья Ревис из Северной Каролины, США. Стоимость продуктов на неделю для 4 человек составила 341 доллар и 98 центов. Любимая еда семьи: спагетти, картофель, курица в кунжуте. На фотографии преобладают чипсы, пиццы и огромное количество рафинированных продуктов, мяса и мясных полуфабрикатов, магазинных напитков:

7. Семья Укита из городка Кодаира, Япония. Стоимость продуктов на неделю для 4 человек составила 37.699 йен (317 долларов и 25 центов). Любимая еда семьи: блюдо из рыбы сашими, фрукты, пирожные и чипсы. На фотографии преобладают рыбные продукты, соусы и специфическая японская еда:

8. Семья Мэдсен из поселения Сан-Норе, Гренландия (автономная территория Дании). Стоимость продуктов на неделю для 5 человек составила 1928.80 датских крон (277 долларов и 12 центов). Любимая еда семьи: мясо белого медведя и нарвала, тушёная тюленина. На фотографии преобладают мясо и фабричные продукты:

9. Семья Бэйтон из городка Клинбурн, Англия. Стоимость продуктов на неделю для 4 человек составила 155,54 британских фунтов (253 доллара и 15 центов). Любимая еда семьи: авокадо, бутерброды с майонезом, суп из креветок, шоколадный торт со сливками. На фотографии преобладают шоколадные батончики, рафинированные продукты и немного овощей:

10. Семья Аль-Хаган из Кувейта. Стоимость продуктов на неделю для 8-х человек составила 63,63 динара (221 доллар и 45 центов). Любимая еда семьи: курица с рисом басмати. На фотографии преобладают фрукты, овощи, лаваш, яйца и какие-то непонятные коробки:

11. Семья Касалес из городка Гуэрноваца, Мексика. Стоимость продуктов на неделю для 5-ти человек составила 1862,78 мексиканских песо (189 долларов и 9 центов). Любимая еда семьи: пицца, крабы, паста (макароны) и курица. На фотографии видно, что преобладают фрукты, хлеб, огромное количество кока-колы и пива:

12. Семья Донг из Пекина, Китай. Цена продуктов питания в Китае на неделю для 4-х человек составила 1 233,76 юаней или 155 долларов и 6 центов на день покупки. Что едят китайцы? Любимая еда китайской семьи: жареная свинина с кисло-сладким соусом. На фотографии преобладают фрукты, овощи, мясо, рафинированные продукты:

13. Семья Собжинш из городка Констнцин-Жезорна, Польша. Стоимость продуктов на неделю для 5 человек составила 582,48 злотых (151 доллар и 27 центов). Любимая еда семьи: свиные ноги с морковью, сельдереем и пастернаком. На фотографии видно, чт о в наборе преобладают овощи, фрукты, шоколадные батончики и корм для животных:

14. Семья Селик из Стамбула, Турция. Стоимость продуктов на неделю для 6 человек составила 198,48 турецких лир (145 долларов и 18 центов). Любимая еда семьи: воздушное печенье Melahat. На фотографии преобладают хлеб, овощи, фрукты:

15. Семья Ахмед из Каира, Египет. Стоимость продуктов на неделю для 12 человек составила 387,85 египетских фунтов (68 долларов и 53 цента). Любимая еда семьи: окра с бараниной. На фотографии преобладают овощи, фрукты, зелень и мясо:

16. Семья Батсуури из Улан-Батора, Монголия. Стоимость продуктов на неделю для 4 человек составила 41 985,85 тугриков (40 долларов и 2 цента). Любимая еда семьи: пельмени из баранины. На фотографии преобладают мясо, яйца, хлеб, овощи:

17. Семья Паткар из Ужжан, Индия. Стоимость продуктов на неделю для 4 человек составила 1 636,25 рупий (39 долларов и 27 центов). Любимая еда семьи: рисовые хлопья. На фотографии преобладают овощи и фрукты:

18. Семья Айме из Тинго, Эквадор. Стоимость продуктов на неделю для 9 человек составила 31 доллар и 55 центов. Любимая еда семьи: картофельный суп с капустой. На фотографии преобладают овощи, фрукты, крупы, картофель, бананы:

19. Семья Натомо из Куакуру, Мали. Стоимость продуктов на неделю для 15 человек составила 17670 франков (26 долларов и 39 центов). Любимая еда семьи: блюда из риса. На фотографии преобладают крупы и овощи:

20. Семья Намгай из Шимхей Виллидж, Бутан. Стоимость продуктов на неделю для 13 человек составила 224,93 нгултрума (5 долларов и 3 цента). Любимая еда семьи: грибы, сыр и свинина. На фотографии преобладают овощи, зелень и немного фруктов:

21. Семья Абубакар из лагеря беженцев Брейджинг, Чад. Стоимость продуктов на неделю для 6 человек составила 685 африканских франков (1 доллар и 23 цента). Любимая еда семьи: суп из баранины. На фотографии преобладают мешки с крупой:

6 августа 2015 г.

ВВП УКРАЇНИ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ

«В настоящее время украинская экономика так слаба, что ВВП на 45 миллионов жителей находится на уровне ВВП Шлезвиг-Гольштейна, где населения 2,8 миллиона человек»

Глава Восточного комитета немецкой экономики Экхард Кордес

Вступ

Ми досить часто чуємо, як політики, фінансисти, експерти вимірюють надходження або витрати державного бюджету, використовуючи певне відсоткове співвідношення до ВВП. Так, «…у 2015 році витрати на безпеку і оборону складуть 5% ВВП» або «У 2014 році реальний ВВП знизився на 6,8% в порівнянні до 2013 року…». Що ж це за цифри і як їх розуміти пересічному українцю? Чи відображають показники українського ВВП реальний стан справ у країні?

Фахівці ГО «Публічний аудит» вирішили пояснити значення валового внутрішнього   продукту   та   його   роль   в   економіці   країни   простими   й зрозумілими словами.

Суть, значення та види ВВП

На початку 1995 року Міністерство статистики України завершило розробку національних рахунків згідно з концепцією, затвердженою ООН. Як результат, Україна перейшла від статистики балансу народного господарства до прийнятої в усьому світі системи національних рахунків (СНР) – це складна система  макроекономічних  показників,  яка  відображає  динаміку найважливіших процесів і явищ в економіці. Вона потрібна для країни так само, як для підприємства бухгалтерський облік, бо відображає узагальнену картину розвитку економіки на макрорівні.

Базовим показником СНР є валовий внутрішній продукт (ВВП) – один із   найважливіших   показників  розвитку  економіки   та  основний   показник сумарного обсягу виробництва товарів та послуг за певний період.

Розрізняють:

• номінальний ВВП (ВВПн) – це загальний обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва;
  

• реальний ВВП (ВВПр) – загальний обсяг виробництва, який вимірюється в постійних (незмінних, базових) цінах, які приймаються за базу, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва.
  

Вимірюється ВВП вартістю товарів та послуг, виготовлених для кінцевого використання і визначається двома способами:

1) шляхом додавання всіх витрат для купівлі всього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному році:

• особисті споживчі витрати включають витрати домашніх господарств на різноманітні товари та послуги;
  

• валові інвестиції – це затрати на устаткування, верстати, виробничі будівлі, матеріально-технічні запаси, житлове будівництво;
  

• державні закупівлі товарів і послуг – це затрати, що йдуть безпосередньо на утримання шкіл, лікарень, наукових закладів, трансфертні платежі, інші соціальні витрати;
  

• чистий експорт – це різниця між експортом та імпортом, яка показує, на скільки іноземні витрати на придбання товарів і послуг,
  

вироблених у конкретній країні, перевищують витрати цієї країни на придбання товарів і послуг, вироблених в інших країнах.
2) шляхом додавання всіх доходів, одержаних від реалізації всього обсягу кінцевих товарів поточного року:

• амортизаці́йні  відрахування  –  відрахування  частини  вартості  основних фондів для відшкодування їх зносу;
  

• заробітна плата включає відрахування на соціальне страхування;
  

• рента – орендна плата за нерухомість;
  

• відсоток – плата за користування позикою;
  

• прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.
  

Теоретично ВВП за витратами і доходами має збігатися, але на практиці, як правило, має місце перевищення ВВП за витратами, оскільки деякі доходи зазвичай приховуються. Про це буде йтися в наступних розділах.

Статистичні дані та їх аналіз

Відповідно до офіційних даних Державної служби статистики України:

За статистикою, номінальний ВВП України має постійну тенденцію до  зростання  –  за  винятком  періоду  фінансово-економічної  кризи  2008 року. З’ясуємо, що ж стоїть за щорічним зростанням показника ВВПн та що це означає для пересічного українця?

Оскільки річний номінальний ВВП, як зазначалося раніше, це загальний обсяг товарів і послуг, які були вироблені або здійснені в країні за цінами, дійсними на момент операції, щорічна тенденція зростання такого ВВП жодним чином не говорить про виключно позитивні тенденції в національній економіці та, як наслідок, зростання добробуту українців.

Первинними даними, на основі яких вираховується номінальний ВВП, є показники загальних продажів компаній. Але протягом року ціни на товари та послуги змінюються, тому при визначенні динаміки ВВП за декілька років важко зрозуміти, за рахунок чого відбулися ці зміни: за рахунок зростання (зменшення) цін або за рахунок зростання (скорочення) виробництва, споживання товарів чи послуг.

Для усунення фактору впливу змін цін та визначення справжнього обсягу товарів і послуг за різні роки потрібно вирахувати реальний ВВП у цінах одного, базового, року, і для цього застосовується дефлятор ВВП (або індекс цін).

Наприклад:

• у 1997 році номінальний обсяг ВВП становив 486,2 млрд грн, а індекс цін дорівнював 121,7, тобто був на 21,7% вищим порівняно з базовим 1995 роком;
  

• у 1990 році номінальний обсяг ВВП становив 273,2 млрд грн, а індекс цін – 85,7, тобто був на 14,3% нижчим порівняно з базовим 1995 роком.
  

Обсяг реального ВВП із урахуванням індексу цін дорівнюватиме:

• для 1997 року – 399,5 млрд грн ((486,2 / 121,7)*100);
  

• для 1990 року – 318,8 млрд грн ((273,2 / 85,7)*100).
  

Таким   чином,   показник   «обсяг   реального   ВВП»   дає   правдиву картину стану національної економіки, оскільки відкидається такий показник похибки, як інфляція (або зниження купівельної спроможності національної валюти) або дефляція (зростання купівельної спроможності національної валюти).

Спробуємо розглянути тенденцію реального ВВП України за 2010–2014 роки та перший квартал 2015-го року відповідно до даних Державної служби статистики України (базовий 2010 рік)*.

ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ

(без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя.
Починаючи з 2014 року, також без частини зони проведення антитерористичної операції)

*www.bank.gov.ua/files/GDP_u.xls

** співвідношення обсягу поточного реального ВВП до обсягу номінального ВВП попереднього року

Із наведеної таблиці помітно, що з 2010 до 2013 років обсяг реального ВВП мав тенденцію щорічного зростання, крім цього індекси фізичного обсягу за ці роки нижче 100 % не знижувалися, а отже, обсяг реального ВВП кожного наступного року дорівнював або перевищував обсяг номінального ВВП попереднього року. Така позитивна динаміка вказувала про незначне, але все ж таки зростання економіки України в загальному розумінні.

У поданому графіку бачимо, як змінилася картина в 2014 році. Зростання обсягу номінального ВВП у порівнянні з 2013 роком сягнуло майже 101,5 млрд грн, або 107 %, у той самий час обсяг реального ВВП у 2014 році впав на 40 млрд грн і зрівнявся з показником реального ВВП 2012 року. Такі значні перепади, коли номінальний ВВП зростає, а реальний падає, відбувається під час інфляції в зв’язку з ростом цін на товари та послуги з одночасним скорочення обсягів виробництва, споживання (надання) цих товарів (послуг). У підсумку скорочується купівельна спроможність населення та падіння рівня життя.

Тенденція збільшення номінального ВВП разом зі скороченням реального продовжується і в 2015 році. Так, за І квартал поточного року обсяг номінального  ВВП  сягнув  позначки  у  367,6  млрд  грн,  що  є  рекордною  за останні п’ять років, але обсяг реального ВВП в порівняні з І кварталом 2014 року скоротився на 13 % і становив лише 259,8 млрд грн (для порівняння, у І кварталі 2012 року реальний ВВП становив 264,9 млрд грн). Тобто, можна припустити, що країна повернулася до показників трирічної давнини і передумов для призупинення подальшого падіння наразі не очікується.

Крім  цього,  інфляція  має  не  тільки  монетарний  характер  через девальвацію  гривні,  однією  з  найважливіших  причин  інфляційного  сплеску може  бути  катастрофічне зростання  тарифів  на  комунальні  послуги,  яке продовжуватиметься і в наступному 2016 році.

Підтвердженням наших припущень є прогноз керівництва НБУ, згідно з яким до кінця 2015 року падіння ВВП очікується на рівні 9,5 % (http://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2015/07/150703_sa_nbu_forecast), ЄБРР прогнозує падіння на рівні 9 % (http://dt.ua/ECONOMICS/yebrr-pogirshiv-prognoz- padinnya-vvp-ukrayini-do-9-174942_.html).

Не оминув гучної заяви стосовно ВВП і Президент України. Так, 12 січня  2015  року  Петро  Порошенко  схвалив  Стратегію  сталого  розвитку «Україна-2020»,  в  якій  пообіцяв  до  2020  року  збільшити  ВВП  на  душу населення у 2 рази: з 8,5 тис. дол. США до 16 тис. дол. США (майже на 100%).

Президент вів мову про так званий ВВП за паритетом купівельної спроможності (ВВП за ПКС), який враховує вартість життя та рівень інфляції в різних країнах.

Паритетом купівельної спроможності називається формулювання закону єдиної ціни для міжнародних ринків: купівельна спроможність деякої суми на одному ринку повинна бути рівна купівельній спроможності цієї ж суми на ринку іншої країни, якщо перевести дану суму за поточним обмінним курсом в іноземну валюту.

Для   порівняння,   за   даними   МВФ,   ВВП    на   душу   населення, розрахований    за    показником    паритету    купівельної    спроможності становить:

З наведеного графіка простежується чітка тенденція за останні три роки (2012–2014) між обсягом реального ВВП та ВВП за ПКС, а саме: падіння ВВПр в 2014 році та досягнення рівня 2012 року, так і падіння ВВП за ПКС в 2014 році в порівняні з 2013 роком та майже досягнення рівня 2012 року.

Таким чином, можна зробити припущення, що для досягнення амбітних планів Президента України збільшити ВВП на душу населення за ПКС майже вдвічі, необхідно збільшити обсяг реального ВВП за п’ять років вдвічі, або на 20 % щорічно.

Проте плани президентської команди явно не співпадають із прогнозами експертів  МВФ,  які  ставлять  за  мету  досягнення  Україною  в  2016  році зростання реального ВВП до 2 % із поступовим зростанням до 4 % у 2020 році (http://www.imf.org/external/pubs/ft/scr/2015/cr1569.pdf).

Отже, сподіватися, що показник ВВП на душу населення, який характеризує середні доходи і витрати абстрактного мешканця країни, в короткостроковому майбутньому досягне позначки в 16 тис. дол. США, наразі не доводиться.

На скільки обсяги ВВП відображають дійсний стан економіки України?

Доволі часто нам доводиться чути таке поняття, як «тіньова економіка» або  «тіньова  економіка  досягла  <…>  рівня  ВВП».  Тіньова  економіка  в Україні — сукупність видів економічної діяльності, заборонених законодавством України, або тих, які з різних причин не враховані в офіційній статистиці (https://uk.wikipedia.org/wikі).

До структури тіньової економіки входять:

1. Неофіційна економіка. Сюди належать всі легально дозволені види економічної діяльності, у рамках яких має місце невраховане офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності від оподаткування. Чим вищий рівень інфляції і більші податки, що зменшують реальні доходи населення,  тим  сильніші  стимули  до  отримання  доходу  у формах, які не так легко виявити, наприклад, у вигляді готівки або бартеру.
2. Нелегальна (фіктивна) економіка. Економічна діяльність господарюючих суб’єктів, яка приховується з метою ухиляння від сплати податків або здійснюється без відповідних дозволів та ліцензій: крадіжки, спекулятивні угоди, хабарництво і всілякі шахрайства, пов’язані з отриманням і передачею грошей.
3. Підпільна (кримінальна)  економіка. Вона охоплює заборонені законом види економічної діяльності, спрямована на створення антиблаг та є прямою загрозою безпеці людини, суспільства, держави. Є підстави вважати, що підпільна економіка зростає швидше, ніж легальна. І навіть із занепадом останньої підпільна економіка процвітає.
Тіньова  економіка  має об’єктивний характер та існує  у всіх країнах,  відрізняючись лише обсягами, формами та засобами контролю. У високорозвинутих країнах, за різними оцінками, вона становить близько 17% ВВП, у країнах із перехідною економікою – більше 20% ВВП, а в країнах, що розвиваються (країни третього світу), – більше 40% ВВП*.

*Емцева Л.Н., Скрыбцова Е.И. «Теневая экономика: преимущества и недостатки» София, том 14, с.58-60

Державна служба статистики України останніми роками визначає обсяги тіньової економіки в середньому від 15 % до 18 % ВВП.

За розрахунками австрійського економіста Ф. Шнайдера, рівень тіньової економіки в Україні становить 52,8% від офіційного ВВП.

У  червні  заступник  міністра  фінансів  України  Олена  Макеєва  в своєму інтерв’ю зазначила, що тіньовий бізнес в Україні становить 67%. http://forbes.ua/ua/news/1396691-tinovij-biznes-v-ukrayini-dosyag-67?

Найбільш поширений метод підрахунку обсягу тіньової економіки від обсягу ВВП країни є метод «витрати населення — роздрібний товарообіг», який полягає у виявленні перевищення споживчих грошових витрат населення на придбання товарів (послуг) над загальним обсягом продажу населенню товарів (послуг) усіма суб’єктами господарювання. У 2012 році, за інформацією Міністерства    економічного    розвитку    і    торгівлі    України, рівень тіньової економіки,  вирахуваний  за  таким  методом,  становив  приблизно  45 %  ВВП (https://uk.wikipedia.org/wikі).

На основі вказаних даних можна припустити, що рівень тіньової економіки в Україні 2014 року становив від 300 млрд грн до 800 млрд грн, тобто офіційна статистика не враховує майже половини обсягу національного ВВП країни. Відповідно, з зазначених сум не були сплачені податки та збори, що, безумовно, вплинуло на обсяг дохідної частини держбюджету.

Проте наявність значного тіньового сектору економіки в Україні не є новиною для українців, а ось чи офіційний статистичний обсяг ВВП країни відображає справжній стан економіки?

Напевне, всі чули про «безтоварні господарські операції», «податкові ями». Податкова яма в розумінні податківців – суб’єкт господарської діяльності (підприємство), який використовують інші платники податків не з комерційною метою (купив-продав), а для одержання «податкової вигоди». Вигодою може бути мінімізація податків, несплата податку в повному обсязі, незаконне   відшкодування   ПДВ   із   бюджету   тощо.   Цей   суб’єкт   нібито постачає  компаніям  реального  сектора  товари/послуги  («безтоварні операції»). Кошти перераховуються на їхні рахунки в банках, а після цього або видаються  готівкою  співробітникові  (виплата  зарплати,  відрядження, поточні видатки), або перераховуються на картку. Далі готівка за вирахуванням комісії в розмірі приблизно 7–10% передається замовникові. Таке підприємство виписує податкові накладні та інші первинні документи, тим самим даючи можливість своїм контрагентам формувати витратну частину й податковий кредит, але при цьому не декларуючи валового доходу й податкових зобов’язань (http://voxukraine.org/2015/06/11/podatkovi-yamy/). Далі всі ці операції лягають в офіційну статистику та відображаються в підрахунку ВВП країни за рік.

Одним із напрямів діяльності Державної фіскальної служби України є виявлення та ліквідація таких «податкових ям», але сама фіскальна служба визнає, що «середньомісячний обсяг схемного кредиту з ПДВ у минулому році (2014)  досягнув  3,9  млрд  грн»  (http://voxukraine.org/2015/06/11/podatkovi-yamy/). Можна припустити, що за рік таких «безтоварних операцій» було здійснено на загальну суму не менше, ніж 280–300 млрд грн (3,9 млрд грн х 12 місяців х 6), що становить п’яту частину, або 20 % від номінального ВВП України за 2014 рік. Як наслідок, маємо завищення офіційного обсягу ВВП на цю суму.

Підбиваючи  підсумки,   треба   обов’язково  зазначити,  що   офіційний показник ВВП країни жодним чином не показує реального стану національної економіки,  оскільки неврахування  таких  показників,  як  обсяг  тіньової економіки, суми «безтоварних операцій» говорить лише про його відносність, а не абсолютність.

З’ясувавши, що впливає на рівень ВВП ззовні, розглянемо, як формується показник зсередини і які його тенденції. Згідно з даними НБУ, джерела доходів ВВП такі:

*www.bank.gov.ua/files/GDP_u.xls

Як бачимо з наведеної таблиці, найбільшу частку в структурі ВВП займають: переробна промисловість, оптова й роздрібна торгівля та чисті податки на продукти, причому обсяг чистих податків у І кварталі 2015 року сягнув розміру 65299 млн грн, що становить 18 % від загального обсягу ВВП, тоді як у І кварталі 2014 року цей обсяг становив лише 13 %. Обсяги переробної промисловості та торгівлі в І кварталі 2015 року також номінально зросли на 13% та на 17% відповідно. Але в той саме час згідно даних (стор.5) реальний ВВП за цей період скоротився на 17 %. Завдяки чому?

Згідно даних статистики індексу виробництва базових галузей, за період січень-квітень 2015 обсяги виробництва переробної промисловості порівняно з відповідним періодом попереднього року знизились на 20,4 %, торгівля впала в середньому на 23 %, добувна промисловість скоротилась на 26,7 %.

Крім того, падіння зазнали і інші галузі: обсяги виробництва коксу та нафтопродуктів   (-50%),   машинобудування   (-25%),   хімічна   промисловість (-22,8%).*



Отже, цілком логічним виникає питання: Чому при сталій тенденції скорочення промисловості України більше, ніж на 20%, зниження об’ємів роздрібної торгівлі на чверть (знизилась купівельна спроможність), Уряд разом з НБУ, МВФ прогнозують падіння вітчизняного ВВП лише на 9 %? А відповідь така – реальне падіння базових галузей економіки, з яких складається ВВП, повною мірою компенсується зростанням відпускних цін на товари та послуги і сплатою підприємствами, громадянами країни збільшеного обсягу податків і зборів з таких товарів (з 13% до 18%). Таким чином,  ВВП  штучно  надули  податками,  що  взагалі  суперечить  природі його формування і меті підрахунку.

На підтвердження вказаного проведемо порівняння з іншими країнами, наприклад США, країни Євросоюзу, де структура ВВП за джерелами доходів відрізняється від структури ВВП України, оскільки в ньому відсутня така складова як податки на продукти (податок з обороту, ПДВ, акциз).

У структурі ВВП США в основному представлені галузі послуг, особливо фінансової сфери. В українському ВВП сфера послуг представлена в основному торгової галуззю.

Структура ВВП США в поточних цінах за галузями, 2002–2008 рр.,%

Джерело даних: Bureau of Economic Analysis (BEA), US Department of Commerce

Структура  ВВП  Німеччини  у  поточних  цінах  за  галузями,  млрд евро*

*https://www.destatis.de/EN/FactsFigures/NationalEconomyEnvironment/NationalAccounts/DomesticProduct/Tables/ImportantEconomicIndicators.html

Як  бачимо  з  наведених  прикладів,  в  США   та  Німеччині  під  час підрахунку обсягу ВВП за джерелами доходів або галузями економіки такий показник, як чисті податки на продукти відсутній, адже вони є похідними від суми вироблених (проданих) товарів і не є таким товаром.

І, на наш погляд, це не випадково. Оскільки чисті податки на продукти – це непрямі податки, вони встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу, оплачуються покупцями при купівлі товарів та отриманні послуг, та є по суті свої додатковими. А отже їх врахування в офіційній статистиці ВВП несе  лише  штучне  збільшення  кінцевої  суми  такого  ВВП, який  не  буде підкріплений реальним обсягом вироблених (проданих) товарів чи наданих послуг.

Отже, огляд структури номінального ВВП України в черговий раз доказує, що його зростання відбувається завдяки девальвації гривні, зростанню відпускних цін на імпортні та вітчизняні товари, а також катастрофічному зростанню тарифів на житлово-комунальні послуги.

Крім цього, замість стимулювання економіки та послаблення податкового  тиску  на  підприємців,  держава  в  особі  Уряду  продовжує обкладати   податками   населення,   сума   яких   також   враховується   в загальній сумі ВВП країни, що, по-перше, не є складовою ВВП інших економічно розвинутих країнах, а по-друге, сума сплачених податків є похідною від суми виробленої продукції чи наданої послуги.

Підводячи підсумки аналізу такого макроекономічного показника, як валовий внутрішній продукт України, приходимо до висновків, що цей показник є не більше, ніж статистичною «цифрою», яка не віддзеркалює справжній стан економіки країни, а тим більше окремого громадянина. ВВП штучно «надувається» завдяки зарахуванню «безтоварних операцій», сплаченими податками, що немає в інших країнах, фактором інфляції, підвищенням адміністративно регульованих цін (тарифів), а також не враховує обсяги тіньової економіки.

Для того щоб з’ясувати справжній стан добробуту окремого громадянина та країни в цілому, розглянемо інший економічний показник, а саме: купівельну спроможність населення.

Купівельна спроможність населення

Окрім  ВВП,  ще  одним  надважливим  показником  розвитку  економіки країни   та   добробуту  кожного   її   громадянина  є   показник   купівельної спроможності населення, який  відображає,  скільки  одиниць  товару  може придбати окремий громадянин за середню заробітну плату в Україні.

За інформацією Федерації профспілок України, за підсумками 2014 року купівельна  спроможність  населення  щодо  придбання  «борщового  набору» знизилася  на 33%,  придбання  кубів  гарячої  води —  на 42,5%.  У результаті прийнятих     рішень     про     підвищення     з 1 квітня     2015     року     тарифів на електроенергію    для    населення,    фінансова    можливість    громадян    на її придбання знизиться на 30%.

За період   з січня   2014   по січень   2015   років   підвищились   тарифи на водопостачання   (на 48,9%),   електроенергію   (на 11,3%),   природний   газ (в 6 раз),   гарячу   воду   та опалення   (на 45,4%),   каналізацію   (71,4%);   ціни на продукти харчування (на 10–70%, а деякі й на 100%), проїзд у громадському транспорті (на 42,7%) та медикаменти (на 49,2%).

http://www.unn.com.ua/uk/news/1445455-kupivelna-spromozhnist-naselennya-schodo-pridbannya-borschovogo-naboru-znizilas-na-33-profspilki

Розглянемо динаміку вартості основних продуктів харчування та заробітних плат за останні вісім років.

*згідно з даними Державного комітету статистики України:

Як бачимо з наведеної інформації, середня заробітна плата за останні вісім років підвищилася на 109,4 % з 1930,0 грн у липні 2008 року до 4042,0 грн у травні 2015 року.

Разом  з  тим  ціни  на  основні  продукти  харчування  за останні  8  років зросли на 270–490 %, залежно від виду.

Враховуючи суттєву розбіжність між динамікою росту цін на продукти харчування та заробітних плат протягом 2008–2015 років, купівельна спроможність населення, за основними видами продуктів, впала від 1,5 до 2,5 разів.

Слід звернути увагу, що 2008 рік був роком глибокої світової фінансової кризи, найгіршої з часів   вел икої  депресії  , але не зважаючи на це громадянин України у 2008 році міг дозволити собі купити продуктів в 1,5-2,5 рази більше, ніж у 2015 році. Зубожіння населення досягнуло рівня гіршого, ніж у 2008 році.

Крім цього, з січня 2014 року реальна заробітна плата має стабільну тенденцію до скорочення, що є наслідком до стрімкого падіння споживчих настроїв населення*. Такий стан справ говорить, що населення України почало економити та дозволяти собі купувати лише речі першої необхідності.

* http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=17600970

У той же показники ВВП, навпаки, демонструють щорічне зростання національної економіки, що дуже зручно для можновладців при звітуванні про результати своєї діяльності.

Висновки

За офіційним визначенням, валовий внутрішній продукт – один із найважливіших показників розвитку економіки й основний показник сумарного обсягу виробництва товарів та послуг.

За офіційною статистикою ВВП (номінальний) в Україні майже завжди має приріст завдяки девальвації гривні, зростанню відпускних цін на імпортні та вітчизняні товари, а також катастрофічному зростанню тарифів на житлово- комунальні послуги. Проте справжню картину економіки розкриває реальний ВВП, вирахуваний у незмінних цінах базового року. Під час дослідження було з’ясовано, що реальний ВВП за 2014 рік впав на 6,8%, а за I квартал 2015 року – на 17,2%. Держава в особі Уряду вирішила компенсувати падіння обсягів промисловості і торгівлі, а отже, реального ВВП, за рахунок збільшення сум  сплачених  простими  громадянами  та  підприємствами  податків  і зборів, які в свою чергу, не є складовою ВВП в інших економічно розвинутих країнах та є похідними явищами від суми виробленої продукції чи наданої послуги.

Вказане дозволило урядовцям зменшити паніку в країні і спрогнозувати падіння реального ВВП не на 20–25 %, а лише на 9%.

Таким чином, макроекономічний показник – валовий внутрішній продукт України є не більше, ніж статистичною «цифрою», яка не є віддзеркаленням справжнього стану економіки країни, а тим більше окремого громадянина. Оскільки ВВП штучно «надувається» завдяки зарахуванню «безтоварних операцій», сплаченими податками, що немає в інших країнах, фактором інфляції, підвищенням адміністративно регульованих  цін  (тарифів),  а  також  не  враховує  обсяги  тіньової економіки.

Демонстрація щорічного зростання валового внутрішнього продукту та, як наслідок, всієї національної економіки, є дуже зручним для можновладців при звітуванні про результати своєї діяльності, в той час як інший показник – купівельна спроможність населення – вказує на значне у 2015 році зубожіння населення –в 2,5 рази гірше, ніж у 2008 році, рік світової фінансової кризи.

Пропозиції

Переглянути порядок формування показника ВВП, який не дозволив би штучно    його    збільшувати,    залучивши    досвід    економічно розвинутих країн, а саме:
прибрати зі структури джерел ВВП частку чисті податки на продукти, оскільки вони є похідною від обсягу проданих товарів, послуг і не відображають сам обсяг продукції (послуг);
залучивши Державну фіскальну службу, відокремлювати з обсягу ВВП суми «безтоварних операцій»;
Детінізація  економіки   шляхом   подолання   причин   та   передумов тіньових явищ шляхом створення сприятливих умов для залучення тіньового капіталу в легальний сектор економіки, а саме створення досконалої податкової системи, з прозорим механізмом надання податкових пільг. Запровадити жорсткі санкції для платників податків, які порушують порядок сплати податків.

ГО "ПУБЛІЧНИЙ АУДИТ"

26 июня 2015 г.

Что такое ловушка бедности. И как в нее попадают люди, компании и государства

Украина в очередной раз оказывается заложницей собственной экономической нестабильности и несогласованности действий разных ветвей власти. С древнейших времен считается само собой разумеющимся, что «бедные беднеют, а богатые богатеют». Почему это происходит, и как это работает?

Представьте себе человека, у которого нет образования и даже средней квалификации, и который вынужден работать на двух или трех низкооплачиваемых работах, чтобы прокормить семью. Он (или она) работает буквально на износ. Или у него только одна работа – на местном заводе. И ему повезло, что он имеет хотя бы такую – просто ни в его городе, ни где-либо поблизости нет никакой другой. Но зарплату не платили с прошлого сентября. Для того чтобы просто физически выжить, он вынужден копаться в огороде, как делали люди еще тысячи лет назад. Даже если у него появляется свободное время, его совершенно нечем занять, кроме разве что распития низкокачественного алкоголя и общения с людьми, которые находятся в точно такой же ситуации, как и он.

Деморализованные люди часто винят в своем тяжелом положении что угодно и кого угодно, кроме самих себя: «да что же я могу сделать» и т.п.

У него нет ни времени, ни сил, ни денег, ни путей, ни примера для развития. Он не в состоянии создать более высокую прибавочную стоимость и не в состоянии этому научиться. Ему неоткуда взять идеи о лучшей жизни – он просто не имеет понятия, как это делается. Он практически никогда не видел людей, которые живут иначе. Каждый день его жизни тянет его вниз физически и морально.

А потом, «вдруг», наступает катастрофа. Закрывается завод, некоторое время по инерции выживавший благодаря бросовой дешевизне неквалифицированного труда. Но теперь он не может конкурировать с современными высокотехнологичными производствами где-то в Китае, на Тайване или в США.  

Все, крышка захлопнулась. Это и есть ловушка бедности.

Но почему же, собственно, это «ловушка»? Может быть, это просто безнадега лишает сил и воли к действиям? Деморализованные люди часто винят в своем тяжелом положении что угодно и кого угодно, кроме самих себя: «да что же я могу сделать» и т.п.
Не все так просто. На самом деле у ловушки бедности есть мощные и жестокие механизмы, которые надо знать, чтобы иметь шанс ее победить.

Необходимо сразу сделать важную оговорку: «бедность», по большому счету, не имеет ничего общего с имущественным положением, и не является ярлыком, и тем более оскорблением.

Если у бедного человека когда-либо и появляется небольшая сумма, накопленная тяжелым трудом, то она, как правило, слишком мала, чтобы сделать какую-либо инвестицию. А в странах с широко распространенной бедностью нет и развитых механизмов/институтов розничного инвестирования. Но самое главное, отсутствуют даже минимально необходимые знания об инвестициях и базовая финансовая грамотность и культура. Деньги не работают для бедных.

Знаете ли вы, что жизнь бедного человека обходится ему гораздо дороже, чем богатому?

Бедные тратят больше денег на единицу любой потребляемой продукции, потому что они не в состоянии закупать ее оптом или в крупной расфасовке, или заранее, или в удачный момент, или в нужном месте (гипермаркете за городом).

Бедные тратят больше не только на единицу одинаковой продукции, но и на выполнение каждой функции, так как вынуждены покупать более дешевые, некачественные вещи, которые быстрее выходят из строя (помните: «мы не настолько богаты, чтобы покупать дешевые вещи»).

Бедные не в состоянии планировать свою жизнь, поэтому они, как правило, не могут купить заранее билет, путешествие и другие услуги – и поэтому покупают их дороже.

Если же дело касается займов, бедные платят вообще баснословную цену: ставки, прямые и скрытые, по потребительским, ломбардным и «зарплатным» кредитам часто доходят до эффективных сотен и тысяч процентов годовых.

Получается, что бедных действительно бессовестно эксплуатируют? Маркс все еще жив?

И снова не все так просто. В действительности едва ли не больший экономический ущерб бедные наносят себе сами.

Еще одна фундаментальная причина по которой «бедный» человек гораздо легче и бездумнее расстается с деньгами – это кажущаяся бессмысленность и бесцельность накоплений.

Широко известен феномен импульсивных покупок, активно используемый маркетологами потребительских товаров. Но мало кому известно, что самые импульсивные покупатели – малоимущие люди, которые, сознательно или не очень, используют такие покупки для поднятия настроения, покупая, в основном, практически бесполезные дешевые вещи, потому что дорогие полезные вещи они позволить себе не в состоянии. Это – хорошо исследованный факт, на котором построены многочисленные рекламные кампании.

Еще одна причина, по которой бедные тратят деньги на бессмысленные или, по крайней мере, не слишком необходимые приобретения – это желание хоть каким-то способом поднять свой видимый социальный статус. Это вполне понятное, очень человеческое, подростковое по своей сути желание выделиться или утешиться любым доступным способом. Купить iPhone, даже если ты студент, живущий в общежитии, или взять в кредит автомобиль лучший, чем у коллеги по работе, джинсы помоднее, или просто еще одну яркую кофточку.

Так возникают элементы «показного потребления» (conspicuous consumption), которого богатые себе не позволяют. Часто, к сожалению, подобные желания доходят до абсурда, как в историях о начинающих «бизнесменах» из 1990-х годов, которые имели хоть и старый, но мерседес – и были вынуждены в нем спать, потому что жить было больше негде.

Наконец, еще одна, фундаментальная причина, по которой «бедный» человек гораздо легче и бездумнее расстается с деньгами – это кажущаяся бессмысленность и бесцельность накоплений. Бедный человек знает, а точнее, думает, что знает, что ему никогда не удастся накопить на хороший дом или на обучение детей в Гарварде. Он просто не представляет себе, как это – иметь свой дом на берегу океана. Возникает ответное защитное чувство отторжения и желание «хоть немного пожить прямо сейчас».

Ловушка бедности действительно держит и топит тех, кто в ней находится – чем дальше, тем больше. В итоге и получается, что «деньги идут к деньгам», а «у бедного отнимется». Вот так это работает, и никакой религиозной мистики. Во все времена и по всей Земле.

Кто-то, конечно, зарабатывает на обирании попавших в ловушку бедности немалые деньги. И становится богаче. Но гораздо большие деньги и гораздо большие возможности теряют все – по обе стороны ловушки. Потому что ловушка бедности – это не игра с нулевой суммой, а игра с уменьшающейся суммой. Бедные беднеют, и количество денег, которые можно на них заработать, быстро уменьшается. Это – не win-win, даже не win-lose, а lose-lose ситуация. И это, как правило, недоступно для понимания или воинственно игнорируется теми «богатыми», кто строит свой заработок на ловушке бедности.

Ловушка бедности – это не игра с нулевой суммой, а игра с уменьшающейся суммой. Бедные беднеют, и количество денег, которые можно на них заработать, быстро уменьшается.

Все вышеописанное является хорошо изученным и описанным социально-экономическим феноменом. Структура расходов бедных разительно отличается от структуры расходов богатых, и далеко не только процентным содержанием расходов на еду и предметы первой необходимости. Более того, на этом феномене построены целые глобальные индустрии. Если в это с трудом верится, то для осознания масштаба вспомните хотя бы, с чего начался глобальный финансовый кризис 2007-2008 годов: с subprime mortgages в США, то есть с низкокачественных займов на жилье. Иными словами, с займов на жилье, выданных тем, кто не мог себе их позволить. Бедным.

Наиболее развит феномен ловушки бедности в нескольких известных регионах: Африке, Азии, Латинской Америке. Однако на территории бывшего СССР этот феномен имеет, пожалуй, наиболее массовый и систематический характер из-за того, что миллионы людей одновременно в течение почти столетия, полного трагедий и катастроф, находятся в условиях бедности, агрессивно насаждаемой государственным устройством.

Давайте проведем еще одну аналогию.

Итак, человек, попавший в ловушку бедности – это человек, живущий в изолированном мире себе подобных, с абсурдной «логикой» и правилами, враждебными к новым идеям и внешней среде. Он не способен и не стремится создавать и развиваться. Он подвержен приступам «показного потребления». Он регулярно принимает саморазрушительные экономические решения. Поэтому его ежедневная жизнь ведет только к более глубокой изоляции и вскоре приводит к разрушению и самого этого замкнутого, искусственного маленького мира. Катастрофа, разрушение его мира, в силу его ограниченного кругозора и искаженного мышления, как правило, наступает «внезапно».

А теперь попробуйте вместо слов «человек, попавший в ловушку бедности» подставить слово «олигарх» и перечитать предыдущий абзац.

Да, вот именно. «Олигарх», в отличие от настоящего предпринимателя – это человек, который так и не перестал быть бедным. Он думает и поступает как бедный, и потому все, что он умеет – это только ввергать все больше людей в ловушку бедности.
Глобальный финансовый кризис 2007-2008 годов начался с subprime mortgages в США, то есть с низкокачественных займов на жилье. Выданных тем, кто не мог себе их позволить. Бедным.

А теперь посмотрите на страну (или страны), в которой ученые, образование и здравоохранение не упоминаются ни в новостях, ни в государственных программах, если таковые вообще еще есть. Номинальный доход на душу населения – как в стране третьего мира, а реальный – вообще как в Центральной Африке. На 75% территории никогда не было ни газа, ни электричества, ни дорог. Но зато – концентрация «Бентли» и «Майбахов» в столице в разы выше, чем в Вашингтоне, и почти столь же высока, как в Нигерии или Зимбабве. А бесполезные и заоблачно дорогостоящие зрелища типа Олимпиады или Чемпионата мира являются «предметом гордости».

Да, это целые страны, с головой увязшие в ловушке бедности  и продолжающие уверенно погружаться в нее. Целые страны, состоящие из людей, которые тоже увязли в ловушке бедности – и в слепоте своей считают, что у каждого из них своя особая история.

Трудно выдернуть из ловушки бедности целую страну. Для этого нужно начать с каждого человека, и с каждого бизнеса.

Слава Рабинович
российский финансист,
управляющий Diamond Age Capital Advisors

26 июня 2015 г.

Іван Крулько презентував концепцію нового масштабного закону про молодь

Новий закон про молодь об’єднає найкращі практики та досвіди країн ЄС і світу щодо розвитку молодіжної політики в оптимальних для України моделях. Про це сьогодні під час круглого столу в УНІАН повідомив депутат від фракції «Батьківщина», ініціатор закону Іван Крулько. Він зазначив, що разом з експертами, Міністерством молоді та спорту та Програмою розвитку ООН (UNDP) розпочинає роботу над написанням нового масштабного закону про молодь.

За його словами, цей документ повинен імплементувати Європейську хартію участі молоді в громадському житті на місцевому та регіональному рівнях.

«Загалом нашими експертами аналізується близько 40-ка діючих законодавчих актів про молодь країн ЄС і Швейцарії. Після їхнього аналізу ми оберемо оптимальні для України моделі та адаптуємо їх», – зазначив Іван Крулько.

Народний депутат розповів, що в законі пропонується ввести низку нових термінів і понять. Зокрема, участь молоді, молодіжна робота, активна громадянська позиція, молодіжний працівник, молодіжний центр тощо.

«Наприклад, участь молоді означає, що всі рішення, які приймаються державою та стосуються молоді, приймаються за участю молоді. Жодних рішень про молодь без молоді. Цей принцип має бути застосований не тільки у вигляді поняття, він має знайти своє відображення скрізь у молодіжній політиці», – наголосив він.

За словами Крулька, кожен розділ закону стосуватиметься окремої теми.

«Це – культурний розвиток і мобільність молоді, освіта і виховання, здоров’я та фізична культура, зайнятість і працевлаштування, житло і будівництво власного житла, родини, правовий захист та інформування», – перерахував депутат від «Батьківщини».

Він зазначив, що при написанні принципів молодіжної політики буде використано литовський досвід.

Що ж стосується фінансової підтримки молодіжної політики, депутат наголосив, що до цього питання потрібно підійти по-новому.

«Ми пропонуємо цікаву ініціативу в законі. Має бути спеціальний фонд підтримки молодіжних ініціатив, який зможе залучати не тільки бюджетне фінансування, й фінансування від інших країн, міжнародних інституцій, який зможе виступати грантодавцем для реалізації молодіжної політики», – наголосив Іван Крулько.

Він також зауважив, що закон матиме ще низку новацій щодо створення національної волонтерської служби, молодіжних центрів підтримки ініціатив молоді та інших аспектів створення та реалізації молодіжної політики.

«Загалом ми хочемо написати такий закон, який стане своєрідною конституцією для молоді», – підсумував депутат.

http://ba.org.ua/ivan-krulko-prezentuvav-koncepciyu-novogo-masshtabnogo-zakonu-pro-molod/

16 июня 2015 г.

7 вимог профспілок до Уряду та Верховної Ради

Прямий эфір: 15 червня 2015 г.

Під час заходу голови провідних галузевих профспілок оголосили свої соціально-економічні вимоги до Кабінету Міністрів України. Прес-конференція відбулась після переговорів з керівниками депутатських фракцій та головою Верховної Ради України Володимиром Гройсманом, яким очільники профспілок передали список своїх вимог.

Учасники: Осовий Григорій, голова Федерації профспілок України; Кондрюк Сергій, керівник Антикризового профспілкового штабу; Волинець Михайло, голова Конфедерації вільних профспілок України; Кубраченко Анатолій, голова Профспілки працівників машприладбудування; Нікітіна Тетяна, голова Профспілки працівників держустанов; Оніщук Анатолій, голова всеукраїнського профспілкового об’єднання «Єдність»

Відео UkrinformTV на YouTube - https://www.youtube.com/watch?v=MU77hxSWpRU

16 июня 2015 г.

ПрофЛідер

Группа у Фейсбуці "ПрофЛідер" про перебіг останніх подій
пов'язаних з вимогами профспілок до Уряду України

Спочатку профлідерів недопустили на нараду керівників парламентських фракцій...
Але активність профспілкової групи підтримки зробила свою справу - вже через годину Гройсман запросив до спілкування профспілкову делегацію
Не пухнаста вийшла розмова, але на диво конструктивна - профспілкові вимоги взяті в роботу.

7 апреля 2014 г.

"Волчья" цена на газ завышена в 3 раза — Ю.Тимошенко

Лидер «Батькивщины» Юлия Тимошенко в ночь с пятницы на субботу в эфире программы «Шустер LIVE» на телеканале «112 Украина» подробно и с помощью наглядных слайдов на экране продемонстрировала, что цена на газ для населения сейчас должна составлять 2356 грн за тысячу кубометров.

Данную цену она получила путем расчета цены на «смесь» из 19,5 млрд кубометров газа украинского производства и 2 млрд — импортного газа.

Таким образом, назначенная с апреля текущего года НКРЭКУ во главе с 24-летним бывшим менеджером Рошена Вовком цена на газ для населения в 7188 грн за тысячу кубометров в три с лишним раза превышает цену, озвученную вчера главой «Батькивщины».

Присутствовавший в студии глава «Нафтогаза» Кобелев не согласился с этими расчетами, на что Тимошенко предложила создать на следующей неделе в парламенте специальную следственную комиссию по этому вопросу, которую намерена возглавить лично.

Однако даже если принять цену на газ для населения в Украине на уровне импортной цены газа, как это предложил Кобелев, то и в этом случае, по утверждению Тимошенко, цена получилась завышенной. Я также писал на днях об этом очевидном факте (248 долл по официальному курсу — это 5,8 тыс грн, что намного ниже "волчьей" цены в 7,2 тыс грн).

Тимошенко показала на слайде, что в расчете при таком варианте НКРЭКУ заложил цену на импортный газ в 295 долл за тысячу кубометров, тогда как реальная цена российского газа на второй квартал, которая была названа два дня назад, равна 248 долл (причем, в третьем квартале импортный газ будет непременно еще дешевле).

На эту информацию от Тимошенко глава «Нафтогаза» Кобелев вчера не нашел, что возразить...

Автор: Мишель Пророк

Несколько фото из выступления Ю. Тимошенко на "Свободе слова" (С.Шустер) 3 апреля 2015 г.

1 апреля 2015 г.

ПУБЛІЧНИЙ АУДІТ

Дослідження тарифів на житлово-комунальні послуги.
Частина ІІ. Опалення, енергоефективність, ОСББ

Тарифи на опалення

Забезпечення рівних можливостей доступу споживачів до отримання житлово-комунальних послуг – базовий принцип державної політики у сфері житлово-комунальних послуг.  

Протягом багатьох років якість надання населенню житлово-комунальних послуг залишалась на низькому рівні. Поряд з цим була необґрунтованою й тарифна політика на послуги ЖКГ, що ускладнювало модернізацію підприємств галузі та гальмувало підвищення енергоефективності житлово-комунального господарства.

У рамках виконання Меморандуму з ключовим кредитором країни МВФ прийнято рішення з 1 квітня 2015 року підвищити тариф на тепло для населення на 72%. (http://tsn.ua/groshi/z-kvitnya-teplo-dlya-naselennya-podorozhchaye-azh-na-72-413055.html).

Крім того, за інформацією Міністра енергетики та вугільної промисловості Володимира Демчишина, в Україну повернуть норму, коли плату за теплопостачання в оселях, що надається в опалювальний сезон, розіб’ють на всі 12 місяців року. (http://tsn.ua/groshi/ukrayinciv-zmusyat-platiti-za-teplopostachannya-navit-vlitku-413535.html).

Враховуючи занепокоєння громадян анонсованим підвищенням тарифів на житлово-комунальні послуги, громадська організація «Публічний аудит» вирішила дослідити обґрунтованість та доцільність такого подорожчання.

За даними Державної служби статистики, в Україні налічується 19,4 млн квартир. Із них – 37% двокімнатних, 32,8% трикімнатних, 19,3% однокімнатних та 10,9% квартир із чотирма і більше кімнатами. Централізованим опаленням обладнано близько 65 % житлового фонду. (http://www.ukrstat.gov.ua/)

Наразі в Україні діє подвійна система нарахувань за теплопостачання. Так, споживачі енергоресурсів платять або за фактично спожиті гігакалорії при обладнанні житлових будинків та/або квартир приладами обліку теплової енергії, або за нормовану кількість теплової енергії відповідно до загальної площі приміщення (в разі відсутності лічильників).

Тариф на централізоване постачання гарячої води диференціюється залежно від наявності (відсутності) рушникосушників, підключених до систем гарячого водопостачання.

Діючі тарифи затверджені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг далі – НКРЕКП) від 17.10.2014 № 146 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб’єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» (зі змінами від 28.11.2014 № 710 та від 18.12.2014  № 822).

Відповідно до зазначеної постанови, НКРЕКП для ПАТ «Київенерго» з 21.11.2014 затверджено такі тарифи:

На прикладі ПАТ «Київенерго» структура тарифу виглядає таким чином.

Формує тариф на централізоване опалення ПАТ «Київенерго» за таким алгоритмом.

Тарифи на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води для населення встановлюються НКРЕКП для кожного надавача послуг окремо.

Так, приміром, для Кузнецовського міського комунального підприємства встановлено тарифи:

на централізоване опалення:

для абонентів житлових будинків із будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії – 94,24 грн/Гкал (із ПДВ);
для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії — 2,65 грн/м2за місяць протягом опалювального періоду (з ПДВ);
на централізованого постачання гарячої води:

за умови підключення рушникосушників до систем гарячого водопостачання — 12,52 грн/м3(з ПДВ);
за відсутності рушникосушників – 11,97 грн/м3 (із ПДВ).

Для Комунального підприємства «Теплові мережі Харківського району Харківської районної державної адміністрації»:

з централізованого опалення:

для абонентів житлових будинків із будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії – 606,97 грн/Гкал (з ПДВ);
для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії – 17,47 грн за 1 кв. м за місяць протягом періоду надання послуги з централізованого опалення (з ПДВ).

Як помітно з наведених даних, тарифи на теплову енергію різних підприємств-виробників мають суттєві розбіжності. Так, вартість послуг Кузнецовського міського комунального підприємства в 6,5 разів нижча за аналогічні послуги КП «Теплові мережі Харківського району Харківської районної державної адміністрації» та в 4 рази нижча за послуги ПАТ «Київенерго».

За інформацією екс-міністра ЖКГ Олексія Кучеренка, ціна послуг в областях відрізняється з трьох причин:

тип і ефективність обладнання (у нових котлів вищий ККД);
протяжність і стан тепломереж (від цього залежить величина втрат);
корупція – «Не виключаю, що при затвердженні тарифів в Нацкомуслуг деяким регіонам вдалося узгодити завищені розцінки. Тому громадянам потрібно звертатися до місцевих органів влади і вимагати аудиту та перерахунку. Наприклад, у Запоріжжі, завдяки активності людей, тепло і вода вже подешевшали». http://ukr.segodnya.ua/economics/enews/karta-tarifov-zhkh-v-ukraine-gde-dorozhe-560310.html)
Разом з тим відповідно до пункту 5 статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зі змінами, державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на принципі забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо.

Яким чином можлива реалізація цього базового принципу отримання житлово-комунальних послуг, якщо їх вартість у різних регіонах відрізняється в декілька разів? Запитання риторичне.

Натомість можновладці не дуже цим переймаються – більш актуальною для них є проблема забезпечення прибутку для приватизованих підприємств теплокомуненерго за рахунок збільшення тарифів.

Крім того, норми Постанови КМУ «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» від 01.06.2011 № 869 (зі змінами) не стимулюють підвищення енергоефективності підприємств-монополістів, оскільки в ці норми закладено принцип індивідуального ціноутворення (витрати підприємства + прибуток).

Натомість ефективним стимулом модернізації підприємств-монополістів, зменшення витрат енергоресурсів та підвищення їх енергоефективності, було б встановлення не індивідуального тарифу для кожного підприємства, виходячи з його витрат та планових прибутків, а граничного.

Граничний тариф спонукав би власника для отримання прибутку інвестувати в модернізацію свого підприємства, зменшувати витрати та підвищувати енергоефективність або не робити цього та працювати в ”0”.

За умови існування конкурентного ринку, споживач мав би можливість сам обирати постачальника теплової енергії, що стимулювало б модернізацію підприємств та зниження тарифів. За відсутності конкуренції ці «стимули» має створювати держава.

Дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил
щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.

Ще одним базовим принципом державної політики у сфері житлово-комунальних послуг є дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.

Безумовно, найкращим контролером якості та кількості отриманої теплової енергії є квартирний та/або будинковий прилад обліку теплової енергії, але враховуючи, що індивідуальний облік тепла відсутній у близько 95 % наявного житлового фонду, вирішено розглянути дотримання цього базового принципу державної політики за існуючих умов.

Як уже зазначалося в попередньому розділі, в разі відсутності лічильників діє система нарахувань за теплопостачання за нормовану кількість теплової енергії відповідно до загальної площі приміщення (м2).

Слід звернути увагу, що при визначенні тарифу на опалення враховується лише площа (м2), при цьому до уваги не береться об’єм приміщення (м3), хоча витрати теплової енергії безпосередньо залежать саме від об’єму.

*На фото квартира Київського міського Голови Віталія Кличка

Наявна система розрахунку створює нерівні умови для власників квартир. Мешканці квартир заввишки 4,8 м та 2,4 м платять однаково, хоча витрачають зовсім різну кількість теплової енергії.

Власники менш комфортного житла дотують власників більш комфортного.

Проаналізуємо ще одну «пляму» в чинних нормативних документах – збільшення тарифу за централізоване постачання гарячої води за умови підключення рушникосушника до систем гарячого водопостачання при одночасній оплаті за опалення санвузлу.

За чинними тарифами, в разі підключення рушникосушника до систем гарячого водопостачання вартість 1 м3 гарячої води підвищується з 23,43 грн до 25,06 грн (на прикладі ПАТ «Київенерго»).

Рушникосушник – це не кран, він не постачає воду до помешкання, а виконує функцію опалення санвузлу (увесь рік), тобто постачає теплову енергію.

Разом з тим площа санвузлу, за опалення якої вже фактично сплачено у складі збільшеного тарифу гарячої води, включається до загальної опалювальної площі квартири при розрахунку вартості централізованого опалення, що призводить до подвійної оплати.

Порахуємо орієнтовну суму переплат населення внаслідок «неуважності нормотворців» (з розрахунку площі санвузла – 3 м2).

Опалювана площа квартири (будинку садибного типу) – загальна площа квартири, а також будинку садибного типу без врахування площі лоджій, балконів, терас – «Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (зі змінами).

Якщо згадати історію тарифів ЖКГ, то за часів СРСР опалення оплачувалося, виходячи з житлової площі квартири.

Проте в 1992 році Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.92 № 193 тарифи на теплопостачання житлової площі квартир були поширені на їх загальну площу.

Внаслідок цього витрати населення збільшилися на 20-30%.

На сьогодні досі чинним є Указ Президента України Леоніда Кравчука від 24.04.1992 № 276, який скасовував зміну бази нарахування плати за опалення з житлової площі квартири до загальної, оскільки така зміна суперечила статті 66 Житлового Кодексу.

Проте згодом були внесені зміни до статті 66 Житлового Кодексу і все стало на свої місця: надходження підприємств теплокомуненерго підвищилися на 20–30 % без будь-яких інвестицій, модернізацій або покращення якості послуг, а населення й по сьогоднішні сплачує ці 20–30 %.

Розглянемо ще один приклад «досконалості» стандартів та нормативів надання житлово-комунальних послуг населенню – норми витрат теплової енергії.

Відповідно до роз’яснень Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 27.01.15 (http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/uk/publish/article?art_id=244981026&cat_id=35086) та роз’яснень Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.10.14, норми витрат теплової енергії на опалення житлових будівель, встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до «Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько–побутові потреби в Україні» КТМ 204 України  244-94. http://www.minregion.gov.ua/news/minregion-rozyasnyue-schodo-zastosuvannya-norm-postanovi-pro-vstanovlennya-derzhavnih-socialnih-standartiv-u-sferi- zhitlovo-komu-910675/

Так наприклад, для ПАТ «Київенерго» тариф за опалення 9,20 грн./м2, розраховано виходячи з норми витрат теплової енергії 0,147 Гкал/м2 (КТМ 204 України 244-94, сторінка 89) та відповідає встановленій вартості 1Гкал –374,6 грн.

1Гкал = 374,60 грн.
0,0245Гкал = 9,20 грн.
0,0245Гкал * 6 місяців (опалювальний період) = 0,147Гкал (КТМ 204 України 244-94)

Слід зазначити, що норми «КТМ 204 України 244-94» затверджувались Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993 року та розроблялись на підставі норм та рекомендацій 1979-1987 років:

Наприклад Державними будівельними нормами України ДБН-в.2.6-31:2006, що були офіційно видані Міністерством будівництва, архітектури та  житлово-комунального господарства України у 2006 році, встановлено вдвічі нижчі тепловитрати багатоповерхових будинків, ніж нормами «КТМ 204 України 244-94», які зараз застосовуються при визначенні тарифів.

За ДБН 2006 року, максимальний показник тепловитрат багатоповерхових житлових будинків складає 89 Квт/м2, що в перерахунку відповідає 0,0765 Гкал/м2.

При цьому для Києва застосовується вдвічі вища норма з «КТМ 204 України 244-94» – 0,147 Гкал/м2, а в деяких містах та областях України ще вища.

Державні будівельні норми України ДБН-в.2.6-31:2006 затверджені наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 09.09. 2006 № 301 та набрали чинності з 01.04.2007.

Вимоги ДБН-в.2.6-31:2006 є обов’язковими для юридичних і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності на території України незалежно від форм власності та відомчої належності.

Положення ДБН-в.2.6-31:2006 мають використовуватися при проектуванні будинків і споруд, що опалюються, при новому будівництві, реконструкції й капітальному ремонті, при складанні енергетичного паспорта, визначенні витрат паливно-енергетичних ресурсів для опалення будинків.

Застосування застарілих норми при формуванні тарифів на опалення, створює ризик завищення обсягів споживання теплової енергії населенням та як наслідок зайвих витрат коштів громадянами.

В грошовому еквіваленті, розбіжність між нормами тепловитрат «КТМ 204 України 244-94» та ДБН-в.2.6-31:2006 складає 4,42 грн./м2 абоm48% від встановленого тарифу без лічильника (на прикладі тарифу ПАТ «Київенерго»).

Для більшої наочності «нереальності» норм тепловитрат «КТМ 204 України 244-94», що застосовуються зараз в Україні, порівняємо ці норми з нормами тепловитрат, що діють на інших територіях пострадянського простору.

КТМ 204 України 244-94:

Розрахуємо місячну норму тепловитрат за КТМ 204 України 244-94:

Порівняємо місячні норми тепловитрат за КТМ 204 України 244-94, яка використовується в Україні для розрахунку тарифів для населення, з місячними нормами витрат теплової енергії в Якутії.

Якутія розташована в північно-східній частині Сибіру. Більше 40% території Якутії знаходиться за Північним полярним колом.

Клімат в Якутії, відрізняється тривалим зимовим і коротким літнім періодами. Квітень і жовтень в Якутії – зимові місяці.

За абсолютною величиною мінімальної температури (до -70 ° C) і за сумарною тривалістю періоду з негативною температурою (до 9 місяців на рік) республіка не має аналогів на Північній півкулі. Абсолютний мінімум температури практично скрізь в республіці нижче -50 градусів. Опалювальний сезон в Якутії починається в серпні і триває більше 250  днів.

Для порівняння: середньорічна температура повітря в Україні коливається від +11°C… +13°C на півдні до +5 °C… +7 °C на півночі.

Пересічна середня температура найхолоднішого місяця (січня) на північному сході України становить −7 °C… −8 °C.

Не дивлячись на суттєві кліматичні відмінності України та Якутії, які напряму впливають на обсяг споживання теплової енергії, місячні норми тепловитрат в Україні (КТМ 204 України 244-94) майже тотожні з нормами, що застосовуються в Якутії. Відхилення складає 5-10%.

Враховуючи, що обсяг тепловитрат окрім кліматичних умов, залежить також від стану житлового будинку та року його будівництва, для чистоти експерименту зробимо ще одне порівняння.

Місто Іжевськ – столиця Удмуртської Республіки.

Кліматичні умови майже тотожні з українськими: найтеплішим місяцем є липень – його середня температура за становить +19°C Самий холодний місяць – січень, його середня температура становить -12.4°C.

Порівняємо наведені місячні норми споживання теплової енергії з діючими в Україні:

норми тепловитрат встановлені для Києва вищі на 29%, а для Білопілля та Глухіва Сумської області вищі на 46% за максимальні норми в Іжевську, що застосовуються для 3-4 поверхових будівель 1928-1965 років забудови;

в порівнянні з середніми нормами Іжевська (0,016 Гкал/м2), норми тепловитрат для Киян вищі на 53%,  для мешканців Білопілля та Глухіва Сумської області вищі на 74%;

відхилення від мінімальної норми тепловитрат (0,008Гкал/м2), що застосовується в Іжевську для будинків 2000-2008 років забудови, для Києва складає +206%, для Білопілля та Глухіва Сумської області +247%.

Для того щоб впевнитись, що житлові будинки Іжевську за технічним станом не кращі за українські, далі наведено кілька прикладів з Яндекс-карти.

Вулиця 10-річчя Жовтня, 23 (Іжевськ) 5-ти поверхова будівля 1993 року, місячна норма тепловитрат – 0,016 Гкал/м2:

Вулиця 10-річчя Жовтня, 20 (Іжевськ) 9-ти поверхова будівля 1973 року, місячна норма тепловитрат – 0,016 Гкал/м2:

Наведені факти є поясненням для громадян, які дивуються – чому після встановлення теплолічильника, при такому ж споживанні тепла, як і раніш, витрати на опалення скорочуються на 30-50 відсотків. Вся справа в нормах.

Крім того тариф – 9,20 грн. є єдиним для всіх Киян, які не мають будинкових або індивідуальних приладів обліку споживання тепла. Така ж практика застосовується у всіх областях України.

При цьому, слід звернути увагу, що витрати теплової енергії в різних будинках відрізняються та залежать від наступних факторів:

Наприклад: утеплення фасадів будинку та встановлення металопластикових вікон скорочує витрати теплової енергії до 30 відсотків.

При цьому, проведення громадянами за власний рахунок енергозберігаючих заходів, ніяким чином не впливає на суми у квитанціях та тарифну політику постачальників тепла. Що в свою чергу не стимулює населення зберігати тепло.

І хоча за інформацією міністра ЖКГ Геннадія Зубко,  Уряд планує частково відшкодовувати громадянам кошти, витрачені на утеплення будинків, розмір компенсації буде складати лише 30-40 відсотків та на вартість опалення це не вплине. (http://glavcom.ua/news/277630.html)

Всі перелічені «прогалини» у нормативних документах та порядку формування тарифів ЖКГ, а також їх наслідки у вигляді зайвих витрат з боку населення, можливо усунути під час проведення реформи ЖКГ.

У контексті анонсованої реформи ЖКГ, слід звернути увагу на існуючий Європейський  досвід у сфері житлово-комунального господарства,  зокрема, щодо присвоєння кожному будинку класу енергоефективності, в залежності від обсягів споживання теплової енергії. Далі тариф формується в залежності від встановленого класу.

Крім того, враховуючи щорічні мільярдні переплати з боку населення, внаслідок недосконалої тарифної та нормативної політики, з метою негайного усунення причин таких переплат, варто було б зобов’язати надавачів послуг, встановити будинкові прилади обліку теплової енергії, за власний рахунок.

Енергоефективність

За повідомленням прес-служба Віце-Прем’єр-Міністра Геннадія Зубко від 12.02.2015 тема енергоефективності має бути серед ключових на міжнародній конференції з підтримки реформ в Україні, яка запланована на квітень місяць. (http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=247947798&cat_id=244276429)

За результатами досліджень проекту «Ukrainian Energy Index», невисока ефективність сектора ЖКГ (62% від рівня ЄС) пояснюється відсутністю приладів обліку споживання енергоресурсів, недоліками тарифної політики і відсутністю реальних кроків з його реформування протягом останніх 20 років. (http://www.energy-index.com.ua/uk/)

Рейтинг енергоефективності областей України, потенціал її підвищення до рівня ЄС та можливої щорічної економії:

Як видно з наведених даних, Україна має величезний потенціал для підвищення енергоефективності до рівня країн ЄС, реалізація якого спроможна забезпечите енергетичну незалежність України.

Загальний економічний ефект від підвищення енергоефективності в Україні до рівня ЄС, складає понад 11 мільярдів Євро щорічно.

Потенціал енергозбереження житлового сектора України оцінюється у  € 4 млрд або 11,4 млрд м3 природного газу.

Деякі аспекти законодавчого регулювання організації співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ).

Кабінетом Міністрів України внесений на розгляд Верховної Ради України, проект Закону України «Про особливості здійснення права  власності у багатоквартирному будинку» (реєстр. № 1565 від 22.12.2014).

У законопроекті пропонується визначити особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку.  Врегулювати правові, організаційні та економічні відносини, пов‘язані з реалізацією прав та виконанням обов‘язків співвласників.

Вказаним законопроектом, зокрема передбачено порядок проведення загальних зборів співвласників багатоквартирних будинків.